Заходили тут напередодні в один великий магазин справити мені пальто на осінь. Саме час для цього, в акурат пора. Бо та холоднішає вже відчутно, та й певна, не всім зрозуміла рима - теж зобов'язує.
Зайшли чинно, не поспішаючи вибрали потрібного фасону річ, помацали сукно, поплювались на ціни і пішов я міряти.
Тісне пальтечко! У плечах вузьке, потріскує загрозливо, того й гляди - розійдеться дорога іноземна конструкція. А сподобалося-приглянулось між тим мені воно, та й ходити довго, інші шукати - не особливо я любитель.
Як тут бути? Прошу я тоді у баби (а у неї є!) планшетний планшет і починаю в цю гидоту рішуче пальцями своїми негнучкими тикати. І знаходжу, знаходжу на сайті того самого магазину, в якому стоїмо ми, аналогічне пальтечко, тікмо з перламутровими ґудзиками і потрібного мені розміру щоб побільше.
Біжу значить радісно з цим планшетом до дівчаток-продавців, які зграйкою біля каси щось обговорюють і запитую, чи можна мені ось це під замовлення привести і навіть пропоную відразу все оплатити, щоб потім сто раз не мудохатися.
Можете, кажу, таку послугу мені надати?
І тут найстарша з них, ряба да щербата, подивилася спершу на мене, потім на бабу мою пружну, потім на обох нас подивилася, та весь час так - як на лайно якесь або ще на щось гірше, і зібравши воєдино всю свою класову ненависть і гендерну лють видала отруйно-єлейне
«НІ. НЕ МОЖЕМО!»
Кажуть, що перед смертю у людини пролітає перед очима все її нікчемне і безглузде життя.
Я, як людина яка пережила смерть клінічну, відповідально запевняю, що се не так, і особисто у мене миготів в останні хвилини якийсь різнобарвний, безглуздий горох і не особливо яскравої краси зірочки.
У даній же ситуації виразно представився і промайнув перед очима своїми педиковатий дизайнер, що проектував то пальтечко.
Як цокав він язиком да гриз вус, креслячи креслення свої бісівські, одному йому зрозумілі, та все мружив каре око, вирішуючи якої висоти комір зробити і як ґудзик пускати - у два ряди, ачи в один.
Як вертів-приладжував хлястик і всю голову цим чортовим хлястиком собі роздер і врешті-решт плюнув і вирішив, що без нього дуже навіть краще.
І як приїжджав до нього замовник, співвласник мережі тих магазинів - лисуватий мужик з довгоногою, але вже помітно старою блондинкою, і як виряджалися вони і вертіли начерки, і все запитували - а що, без хлястика чи що пальто це?
Це як же так - пальто і без хлястика? Нова мода чи що, Вольдемар?! І як дизайнер, як Ісус закочував єврейські очиська свої під запалені повіки і подумки проклинав все і всіх. І як чортовий хлястик повернувся таки на своє законне місце, причому найбільш неприємним способом.
І похмурі в'єтнамські жінки, з коричневими обличчями, пропливли повз, в гримучому, напівтемному цеху, де тисячі таких от пальт збиралися воєдино зі шматочків тканини хитрої форми.
І нитка, що заплуталася, і зупинила на півгодини все виробництво, і величезні паперові тюки, що завантажуються в вантажівки, і маленька тринога собака, що біжить за вантажівками по розмитій дорозі.
І заклацав камерою похмільний фотограф, просячи нагероїненних моделей показати йому фатальну холодність в осінніх тонах, і як вони стереотипно застигали в ніби спокусливо-відчужених позах, і як фотограф лаявся останніми словами і припадав на коліно, а моделі шипіли на нього крізь білі свої губи .
І тридцятирічний незайманець-маркетолог,що бігає по коридорах головного офісу зі своїм дослідженням ЦА, і головний бухгалтер, що неохоче підписує кошторис на рекламну кампанію, і менеджер з реклами, який орендує щити, не в найгірших місцях до речі, два - так і зовсім - на дуже козирних перехрестях стоять.
І як він у суботу, озираючись їде за своїм відкатом і по забобонній традиції спускає ці «легкі гроші» на алкоголь і дещо гірше.
І директор магазину, не старий ще, але дуже засмиканий життям дядько, якого з одного боку дістає головний офіс, а з іншого - істеричка-дружина.
І син його, початківець наркоман, якого вчора взяли з двома грамами на кишені і розмова з колишнім однокласником, а тепер майором поліції.
І менеджер по персоналу, що відбирає з наявних вакансій хоч щось пристойне, і розуміючий, що все його життя проходить за спогляданням невдах.
І модератор сайту, якого вчора оштрафували за те, що не поставив дві нові фотокартки нових же штанів на вітрину, і спеціально навчена людина, що підбирає приємну на її погляд музику, яка муркоче в торговому залі, і ще багато-багато чого, в одну секунду проступивші і миттєво розбившись на друзки об це прищаве «НІ. НЕ МОЖЕМО!».
Ми у відповідь посміхнувшись прищавій дівчинці сказавши «Зрозуміло. Дякую. До побачення» відбули з магазину.
І по дорозі додому я все репетирував в нікуди: херня ваш маркетинг! І реклама херня! І інші дослідження і викладки! Тренди-фігенди! Тенденції-фігенції! Аналітика та прогнозування. Сегментування і вірусне просування.
Все фігня. Тому що у фіналі завжди буде прищава, щербата дівчинка. І тільки вона вирішуватиме - підуть у вас продажі, чи ні.
